Ти мабуть спиш сьогодні вдома,
І бачиш чарівні ті сни.
Та те що було поміж нами,
Нехай присниться ще тобі.

Згадаєш як були ми разом,
Як цілувалися вночі.
І як додому ти втікала,
Швиденько скрившись у дворі.

А я блукав неначе вітер,
Угору очі задирав.
Та тільки зірочки прозорі,
І місяць в небі набридав.

Таке життя, така вже доля,
Самому бути.
“Не журись!”
Кажу собі я, коли вдома

Беру гітару і папір.
Беру я олівець червоний,
І пісню нову про любов
Писати починаю знов.

Автор: Сергій Самсоненко
30 січня 1998 року

image